Сьогодні прощаємося із яскравим випускником факультету математики та
інформатики 2006 року випуску Бордуном Любомиром. Він загинув, захищаючи
кожного з нас, світла пам’ять про нього залишиться в наших серцях. Своїми
спогадами діляться одногрупники Любомира.
«Болем здригаються спогади… І найсвітліші думки про нього, нашого
найталановитішого одногрупника – Любчика Бордуна, перебиті «чорною стрічкою»
скорботи… Воєнне сьогодення обірвало нитку долі, що зв’язувала наші життя з ним
– найкращою і найсвітлішою Людиною з минулого… Людиною, яка мала творити
українське майбутнє, надихати і запалювати вогник життя в серцях інших! Адже всі,
хто знав Любчика, ставали кращими і прагнули бути схожими на нього – нашого
мудрого, веселого і доброго друга…
Дорогий Любчику, ти зустрів смерть холодної осені, щоб розквітла щедра весна
життя!
Сьогодні твоя усмішка, світла сонячна Людино, залишиться лише в наших серцях,
щоб живити пам’ять і віру в безсмертя справжнього ГЕРОЯ!
Крізь біль утрати молимось за тебе…
А ти вже захищаєш наше небо!»
«Любий друже. Дякую тобі за те, що був в нашому житті. Ти жив так, що надихав всіх
навколо, творив так, що захоплювало подих, вчив так, що в твоїх учнів виростали
крила… І любив життя настільки сильно, що всім навколо хотілось так любити.
Але ні, не хочу писати «був».
Бо ти завжди є і будеш! В серці кожного з нас. Ти будеш в перемогах своїх дітей і
учнів. У веселих і добрих розмовах друзів і рідних. В спогадах колег і одногрупників.
Бо ти той, хто вміє змінювати людські життя!»
«Любчик – то розквіт! Не існує людей, до яких він «торкався» і не змінював.. Всі ми так
чи інак ставали кращими, завдяки йому. Він запалював вогник у кожному з нас та був
прикладом для наслідування.»
«Я не знаю який був твій позивний, але ми тебе звали Любчик.
Перший раз я побачила його, коли ми поселялися в гуртожиток.
Він своєю посмішкою і шармом зачаровував всіх. А потім виявилося, що він мій
одногрупник.
Той, хто вмів і вчитися, і співати, і грати на гітарі і в КВК, і у футбол…
Пам’ятаю, як була перша сесія і нам треба було здавати матаналіз, ми зустрілися в
гуртожитку, і він каже: «Я їм з книжкою з матаналізу, сплю з матаналізом і в туалет теж
ходжу з матаналізом…» Так починалася його наукова кар’єра.
А здобув він не мало: закінчив факультет математики та інформатики
Прикарпатського університету, далі – аспірантура в Києві… Потім рідна Коломия, де
працював начальником управління освіти Коломийської ТГ.
А пісні як гарно співав… Наші сліди на піску… Я її співаю дотепер, а тоді вперше
почула на концерті в актовому залі Прикарпатського університету. Він співав, а вона
акомпонувала. А потім ми дізналися, що пані акомпоніатор, то його мама.
А КВК… Зеленський, напевно, би хотів такого до себе у 95 квартал…
І найголовніше… Вона… Іра, Іринка… Вона з’явилася, тоді коли дівчатка ставали у
чергу, і між собою сперечалися, хто ж буде його обраницею. Він відпустив волосся і
смішно носив обруча на голові.
А Іра посміхалася і була з ним поруч… Нічого нікому не пояснювала, просто кохала
його і залишалася з ним… Так і залишилася до кінця…»
«Вроді й не бачились скільки років, а сьогодні відчуваю себе студенткою!!! Любко
цілий день в голові, якась така тодішня біла заздрість – як то так в ньому все
органічно змішувалось: математичний аналіз, футбол, баскетбол, гітара, КВК, всюди був, все
знав, все вмів!!!»
Спочивай з Богом…
