Факультет математики та інформатики Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника – це місце концентрації талановитої, розумної та креативної молоді. Як підтвердження наших слів, пропонуємо Вам інтерв’ю з однією з яскравих випускниць нашого факультету.
Знайомтеся: Марія Савчин – чарівна дівчина, кмітливий і працелюбний математик, добра донька і просто цікавий співрозмовник!!!
Коротка біографічна довідка:
- Марія народилася і зростала в місті Івано-Франківськ.
- В 2015 році закінчила Українську гімназію №2, і, успішно склавши ЗНО, стала студенткою факультету математики та інформатики Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
- В грудні 2020 року успішно закінчила магістратуру при кафедрі алгебри та геометрії (науковий керівник — завідувач кафедри алгебри та геометрії, професор, доктор фізико-математичних наук Никифорчин Олег Ростиславович).
- У квітні 2021 року стала призеркою Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт у галузі знань «Математика та статистика. Прикладна математика (механіка)» (диплом ІІІ ступеня).
- У вересні 2021 за програмою подвійного дипломування завершила магістратуру на математично-природничому факультеті Жешувського університету (науковий керівник доктор фізико-математичних наук Лопушанський Олег Васильович).
- З 1 жовтня 2021 року навчається в аспірантурі за спеціальністю 111 – Математика.
Інтерв’ю підготувала Катерина Копорх (викладач кафедри алгебри та геометрії, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника). До слова, Марія Савчин — доволі скромна і вдумлива дівчина. Відповідає не одразу, обдумуючи і виважуючи відповідь. Математик за стилем і суттю!
— Марія, чи подобалися Вам уроки математики в школі?
— Мабуть, я вас не здивую, якщо скажу, що математика була моїм улюбленим предметом у школі. Тут не йдеться про те, що вона мені найлегше давалася, а скоріше йдеться про якийсь вогник. Коли не можеш заснути, поки не вдасться розв’язати задачу із зірочкою з домашнього завдання, чи коли з однокласниками готовий прогуляти будь-який урок, тільки не математику, або коли намагаєшся пояснити незрозумілу задачу подрузі, а не просто дати списати. Цей вогник в мені, безумовно, запалила моя вчителька математики Виноградова Марія Миколаївна. Вона – фанат своєї справи, мудрий педагог, приклад для кожного, хто хоче пов’язати своє життя зі вчителюванням. Найяскравішим спогадом зі школи в мене є турнір юних математиків. Це було 2 тижні неперервної підготовки (2 тижні пропущених уроків), 20 цікавезних задач, 20 оформлених плакатів з розв’язками (на той час слайди презентації ще не були такими популярними), більш, ніж 20 пробних виступів, справжня командна робота. А потім день Х: доповіді, опонування, рецензування — ми насолоджувалися кожною хвилинкою. Дуже вдячна своїй вчительці, що допомогла це все відчути!
— На скільки балів Ви склали ЗНО з математики і чи було важко? Як ви до нього готувалися?
— 197 (ті 2 помилки я запам’ятала на все життя). Насправді в мене ніколи не було репетитора і, коли хтось запитує, скільки часу я готувалася до ЗНО, то завжди відповідаю, що 11 років на кожному уроці математики.
— Куди ви хотіли поступити і чому? (Куди подавали сертифікати?)
— Якось я повернулася додому зі школи і мама мені заявила: “Ми з твоєю хресною порадилися і вирішили, що ти поступаєш на факультет іноземних мов!” Можливо, це прозвучить дивно, але я все життя знала, що хочу навчатися на математичному факультеті. А батьків переконати було неважко, що краще піти за мрією, аніж за якимись сумнівними перспективами.
— Чи подобається вам навчатися на факультеті математики та інформатики? І чому саме?
— Спочатку все було дуже незвично. Математика зовсім не схожа на шкільну. Лекції, практичні заняття, коли звик до звичайних уроків. Навіть назви предметів лякали: дискретна математика, лінійна алгебра, математичний аналіз, аналітична геометрія. Тут мимоволі думаєш: “Яка аналітична геометрія? Я знаю лише звичайну…” І ніби ентузіазм трохи пригасає, але потім виявляється, що все не так страшно, як здається на перший погляд, а навпаки, дуже навіть цікаво! Виявляється, що математика ЗНАЧНО ширша, ніж ти її бачив у школі, і не закінчується на логарифмічних чи тригонометричних нерівностях або геометричних задачах, кожна з яких розв’язується за теоремою Піфагора. В школі ти перебуваєш наче в площині, а університет випускає тебе в простір і допомагає глянути на шкільну математику згори. Ти знайомишся з диференціальною геометрією, теорією чисел, варіаційним численням, математичною логікою, і це щораз більше затягує тебе. На кожному предметі розповідають про якісь відкриті питання чи роками нерозв’язані задачі. А що найбільше зацікавлює? Мене, мабуть, загадка. Якась задача, яка не розв’язується стандартними прийомами, над розв’язанням якої треба подумати. Викладачі це розуміють і часто задають додому спробувати розв’язати якусь цікаву задачу чи придумати доведення якоїсь теореми, ще й обіцяють додаткові бали тим, кому це вдасться. Така собі “подвійна мотивація”. Після цього ти вже не зможеш залишитися байдужим.
Під час навчання особливо мене підкорив курс топології. Це щось зовсім нове, де практично до кожної задачі потрібно шукати індивідуальний підхід. Тоді ти розумієш, що математика – то мистецтво. Мистецтво розуму. І фрази “яка красива формула” чи “дуже гарне доведення” перестають тебе дивувати, бо ти сам починаєш бачити красу там, де іншим побачити її важко.
На старших курсах вивчається більше дисциплін, застосовних у програмуванні, таких, як теорія скінченних автоматів, теорія алгоритмів, розробка компіляторів, С++, вступ до програмування комп’ютерної графіки. Вони відкривають тобі двері, якщо захочеш працювати у галузі інформаційних технологій.
Сказати, що я задоволена навчанням – нічого не сказати. Особлива заслуга викладачів. Вони – люди, які бачать в тобі, можливо, трохи більше, ніж там насправді є, і, коли ти приходиш зі словами “Я не знаю, як це розв’язати, підкажіть мені, будь ласка,” тобі дають деякі вказівки і кажуть: “Подумайте ще раз, ви впораєтеся”. Люди, в яких горять очі, яких хочеться наслідувати. Вони стали ближчими, ніж просто викладачі, ми стали однодумцями.
— Є така думка, що найкращі друзі з студентських років. Яка у вас група?
— Чудова. Справді, за роки навчання в університеті група згуртувалася. Ми стали справжньою командою. Не кожний сам за себе, а всі разом назустріч якомусь іспиту чи колоквіуму. Разом готувалися, разом розбирали незрозумілі доведення. Труднощі об’єднують. Таких союзників мені бракувало в школі.
— Чи є у Вас досвід застосування теоретичної математики на практиці?
— Коли ти вивчаєш якийсь предмет в університеті, якось підсвідомо намагаєшся знайти його застосування. Інколи з цим виникають деякі труднощі. Два роки тому ми проходили виробничу практику на базі лабораторії мікроконтролерів Університету Короля Данила. Наша практика стала реальним застосуванням на перший погляд далекої від життя теорії скінченних автоматів. Ми програмували робота-машинку “Prototype RS 1.2”, який повинен був подолати певні ділянки траси. Виявилося, що ця задача еквівалентна побудові відповідного скінченного автомата, ну і його подальшій програмній реалізації, тобто основа — теорія автоматів, яку ми вивчали в університеті. Дуже приємно було побачити таке явне використання вивченої теорії на практиці. Не скажу, що запрограмувати машинку вдалося дуже швидко, але точно дуже цікаво, і результат того вартував! Коли машинка вперше поїхала, це було таке щастя! Щоразу ми всією групою вболівали, щоб вона не з’їхала з траси або не зупинилася на півдорозі. Кінцевим результатом ми дуже пишалися і навіть відзняли міні-фільм з машинкою в головній ролі.
— Чи брали ви участь в літніх математичних школах і які у вас враження?
— Так, і я ні на хвилинку не пошкодувала, що поїхала. Хтось може подумати: “Літня школа… Хіба студент хоче вчитися влітку?” Але насправді доповіді чи лекції лише в першій половині дня, а потім спільні посиденьки, пісні біля багаття, “Мафія” майже до ранку, походи в гори. Літня школа – це про людей, про нові знайомства! Туди з’їжджаються як студенти і аспіранти, так і викладачі (і не тільки з України). І кожний говорить з тобою на рівних. Літня школа – це про натхнення. Якщо Вам бракує мотивації, там ви її отримаєте сповна. Ти надихаєшся людьми, які навколо, людьми, які живуть своєю справою.
— Чи це корисний досвід? І чи хочеться ще відвідати подібні заходи?
— Звичайно! Півтора року тому я брала участь в літній школі в якості слухача. Зараз дуже хочеться повернутися туди вже в ролі доповідача.
— На факультеті математики та інформатики діє програма подвійних дипломів, за якою студенти факультету можуть навчатися за кордоном. Чи були Ви учасником цієї програми, де і коли навчалися?
— Про цю програму я дізналася ще перед вступом в університет. Можливість безкоштовно навчатися на магістратурі за кордоном зацікавила мене ще тоді, і це було одним із аргументів “За”, чому я вступила на факультет математики та інформатики ПНУ. Наразі я завершила навчання на магістратурі в Жешувському університеті.
— Які в Вас враження від навчання у Польщі?
— Це шалений досвід. Жити в іншій країні, вчитися іноземною мовою. Це дуже цікаво! Ти розвиваєшся не лише як математик, але теж як особистість. Плюс в кінці отримуєш диплом міжнародного зразка, який дає хороші перспективи працевлаштування за кордоном.
— Скажіть, чи Ви відчували що Ваш рівень підготовки слабший, ніж у польських студентів?
— Зовсім ні. Можливо, навіть навпаки. Наш факультет дав нам досить хорошу базу, тому можемо почуватися впевнено серед студентів з інших вузів.
— Марічка, у Вас є хобі? Яке?
— Звичайно, всім іноді потрібно відволіктись та відпочити. Відколи себе пам’ятаю, я завжди співала: в шкільному хорі, в церкві, в музичній школі (клас бандури), навіть з однокласницею колись мріяли про власний гурт. Нещодавно загорілася ідеєю навчитися грати на фортепіано, поки освоїла лише дві мелодії, але працюю над цим. Також у вільний час полюбляю тішити близьких смачненькою випічкою. Намагаюся пробувати щось нове і шукати себе.
— Що Ви полюбляєте читати? Який Ваш улюблений письменник?
— Зовсім нещодавно відкрила для себе творчість французького письменника — Лорана Гунеля, його психологічні романи допомагають мені не тільки відпочити, а й почерпнути щось надзвичайно корисне. Автор ділиться техніками особистісного розвитку, описує неосяжний потенціал людських можливостей, а це завжди надихає мене та не дає зупинитись у власній сфері розвитку. Також люблю читати українських авторів, насправді не надаю перевагу конкретному жанру в літературі, головне, щоб книга була корисна та принесла мені щось нове.
— Я знаю, що ви співаєте в церковному хорі. Особисто в мене це викликає захоплення і повагу. Розкажіть, як Ви потрапили в цей хор?
— Так, співаю в церковному хорі “Істина” і потрапила туди невипадково, бо батьки з дитинства виховували мене в дусі християнських цінностей. Починала я з дитячого хору при церкві, а вже пізніше потрапила саме в цей колектив. Відчуваю гордість, що можу бути частинкою чогось світлого і в той час робити добру справу.
— Як Ви ставитеся до твердження, що всі математики трохи музиканти?
— Як би це дивно не звучало, але музика дуже схожа до математики. Музика, як і математика потребує точності, чіткості, правильності ритму, темпу виконання. В математиці, в свою чергу, важлива чіткість і чистота мислення, а ще необхідна творча компонента, вона, якщо хочете, є аналогом музичної імпровізації, і сміливість проявити фантазію та подивитись на задачу під принципово іншим кутом.
— Скажіть чи не поглинає навчання весь ваш вільний час? Чи не заважко Вам опановувати «царицю наук»?
— Моя мама жартома інколи каже, що я лінуюся, бо сяду за свої книжки і не допомагаю їй з хатньою роботою. Певна річ, що бувають періоди, коли мрієш про декілька додаткових годин в добі і весь вільний час йде на навчання, але це скоріше винятки, аніж закономірність. Звичайно, для того, щоб досягти успіху в якійсь сфері, потрібно приділяти їй багато часу, але поміж цим, все-таки, не треба забувати жити.
— Ким Ви себе бачите у майбутньому?
— Насправді не дуже люблю загадувати наперед і не можу дати остаточної відповіді, але одне можу сказати точно – моє життя завжди буде пов’язане з математикою.
— Поділіться враженнями від участі в конкурсі студентських наукових робіт.
— Правду кажучи, це було трохи хвилююче. Сильні конкуренти з серйозними роботами, відомі математики серед членів журі. Хотілося гідно представити результати наших досліджень. Але, щойно почала доповідати, всі хвилювання зникли. Таке враження, ніби ти просто ділишся з іншими тим, що тебе цікавить, чим ти займаєшся. Своєю участю в конкурсі щиро завдячую науковому керівникові, за те, що повірив в мене, за витрачені час і сили, за натхнення та мотивацію. Цей конкурс став для мене таким першим кроком в моїй “науковій кар’єрі”. Тому далі буде…
— І, наостанок, чи не жалкуєте, що вступили на факультет математики та інформатики Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника?
— Ні, бо саме тут я знайшла себе.